“Граки прилетіли…”, руйнування стереотипів або чому важливо купити собі в дім картину на полотні?

Кожен народ сильний рівно настільки, наскільки сильна його культура і духовність. Доводиться констатувати невтішний факт: сьогодні в Україні дуже низький рівень культури і культурної освіченості населення. Тут уже, ображайтеся не ображайтеся, а це факт. Я говорю про більшу масу населення, звичайно, а не про всіх жителів країни. Населення сучасної України на 70% – це вихідці з СРСР. У Країні Рад, звісно, була культура, і вона була дуже впливова і сильна (через майже століття, радянське мислення все-ще глибоко сидить у нас). Але, на жаль, культура ця була “пролетарська”, масова, типово радянська й обмежена. Соціальний реалізм, який домінував у всіх галузях мистецтва, і цензура не дозволяли багатьом творам з’явитися на світ. І все ж, ми, як вихідці з “совка” успадкували якийсь погляд на мистецтво. Я хочу говорити сьогодні саме про образотворче мистецтво, оскільки в інших площинах я не володію достатніми знаннями.

Про живопис тоді знали не багато. Картина маслом, картина на полотні серед населення була долею небагатьох. Постери з полотнами Левітана, Перова, Саврасова, Шишкіна, Крамського – ось, що оточувало середньостатистичного обивателя. І це, – далеко не найгірші зразки культури. Були ще й пропагандистські художні роботи, а також декоративне мистецтво, ну і ширвжиток… Усі перелічені вище художники, до речі, – творці великих творів, які переживуть у віках. Але через зайве тиражування, їхні роботи, з часом, стали дратувати народ. Уявлення про світову культурну спадщину теж урізали як могли (захід – ворог). Поняття “прекрасного” було споріднене з поняттям “красиво”, а це не одне й те саме. Постерно-плакатний рівень художнього оточення народу дав свої сходи. І якщо старше покоління ще мало уявлення про картину, написану на полотні, як про цінний предмет, що являє собою невід’ємну частину інтер’єру, то покоління совка, було, в більшості, позбавлене цієї установки мислення. І тут справа зовсім не в “бідності” середньостатистичного пролетаря, адже всі мали приблизно однаковий рівень доходу, та й живопис не коштував надто дорого. Ми втратили в мисленні. Совок переконував нас, що картина, це “буржуазний пережиток”, “художня надмірність”. Пропаганда вбивала в мозок те, що творам живопису місце тільки в музеях, але аж ніяк не в нас удома. Свого часу, всіх, хто мав полотно у себе на стіні, називали “буржуями” і “кулаками”. Убоге, убоге мислення, скажу я вам…

А, нічого, що в Європі, ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШИНСТВО СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ має у себе вдома хоча б один твір живопису? І це мінімум! Середній клас, чуєте, а не партійна номенклатура чи “вершки суспільства”. Люди на Заході розуміли і розуміють цінність картини, і її значення. Слава Богу, що в сучасній Україні ми теж починаємо розуміти, і, поступово, переходимо від рівня “гарно” навіть, до рівня “це мистецтво” в масовій свідомості Такі зрушення вселяють надію! Хотілося б мені, щоб ми, всі ми, сучасні українці, вже повністю скинули з себе кайдани “совка” і пішли назустріч новому світогляду. Саме усвідомлюючи цей факт, ми, люди мистецтва всіх мастей і різновидів культури, просто зобов’язані допомагати нашим сучасникам закохуватися в прекрасне. Не тільки у вітчизняний пласт живопису, літератури, кінематографії, а й долучатися до досвіду культури світової.

Що я хочу донести в цій коротенькій замітці, так це те, що мати картину, написану олією, в себе вдома є доказом гарного смаку. Картина на полотні – це модно. Придбати “живе” полотно – стильно. Твір художника у вашому домі – це вишукано. Ну, а якщо ви стіну собі розписали, то, вважайте себе вже сучасним аристократом! Жартую.

Купити картину на полотні – недорого. Таке задоволення не розорить вас. Зараз існує гнучкий арт-ринок із доступними цінами. Але, як і раніше, справа не в гаманці, а справа в голові (мисленні). Чи змінимо ми своє мислення? Чи дозволимо ми собі жити красиво? Чи захочемо виховувати своїх дітей в атмосфері краси, високої культури та її гідних зразків? Якщо наша відповідь “так”, то нам потрібні картини на полотні. У кожен будинок і квартиру. Руйнувати стереотипи потрібно до кінця. І якщо є декомунізація наших вулиць, то слідом за нею має йти декомунізація наших осель, інтер’єрів.

Є так багато прекрасних живописців! У мене маса друзів-художників різних напрямків: пейзажисти, портретисти, мариністи, графіки, абстракціоністи і багато-багато кого ще. Буває, дуже прикро за них, за нас усіх, що праця художника зараз не цінується як має. І в наших спільних силах це виправити. Адже, якщо буде великий попит, то зросте і пропозиція. Арт-ринок відродиться, а з ним піде вгору і рівень культури наших сучасників. Дай Боже, що в Україні все буде по-іншому. Для цього робимо все. Працюємо. Віримо. Чекаємо.